СУДОВА ПРАКТИКА

Постанова Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 824/241/2018
(Вирішення питання відстрочки виконання арбітражного рішення не входить до повноважень суду, який розглядає питання визнання та надання дозволу на виконання такого арбітражного рішення)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 червня 2021 року розглянуто апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» та Фонду державного майна України на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у справі за заявою Компанії Ostchem Holding Limited, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Одеський припортовий завод», Фонд державного майна України, про визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма від 25 липня 2016 року у справі № V2016/065 за позовом Компанії Ostchem Holding Limited до Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» про стягнення коштів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року заяву Компанії Ostchem Holding Limited задоволено. Визнано і надано дозвіл на виконання Часткового арбітражного рішення Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма від 25 липня 2016 року в справі № V2016/065 за позовом Компанії Ostchem Holding Limited до ПАТ «Одеський припортовий завод» про стягнення коштів.

Апеляційні скарги ПАТ «Одеський припортовий завод» та Фонду державного майна України були мотивовані, серед іншого, тим, що (1) визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суперечить публічному порядку України, (2) фактичним стягувачем за рішенням буде компанія, зареєстрована в Російській Федерації.

Щодо можливості визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення в контексті застереження про публічний порядок

ПАТ «Одеський припортовий завод» та Фонд державного майна України, вказували що визнання та виконання рішення іноземного арбітражного суду щодо державного підприємства підвищеної небезпеки - ПАТ «Одеський припортовий завод», постановленого не на підставі і з порушенням національного законодавства, суперечитиме публічному порядку України, призведе до неможливості виконання зобов`язань по забезпеченню заходів безпеки об`єктом підвищеної небезпеки, становить загрозу безпеці та життю громадян, інтересам держави; наслідком безпідставного стягнення зі стратегічного товариства державного сектору економіки заборгованості у розмірі 250 млн дол. США буде підрив фінансових засад діяльності підприємства, подальшого банкрутства та втрати державного контролю над його активами;

Верховний Суд, проаналізував вищевказані доводи і прийшов до висновку, що:

1) ПАТ «Одеський припортовий завод» є об`єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

2) ПАТ «Одеський припортовий завод» є суб`єктом господарської діяльності, у власності (користуванні) якого є об`єкти підвищеної небезпеки, що покладає на нього обов`язок вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

3) приватизацію ПАТ «Одеський припортовий завод» не завершено і матеріали справи не містять доказів наявності згоди Фонду державного майна України як уповнорваженого органу управління часткою держави у статутному фонді ПАТ «Одеський припортовий завод» на списання основних засобів, що мають залишкову вартість, безоплатну передачу та реалізацію майна ПАТ «Одеський припортовий завод» для погашення заборгованості на виконання на території України арбітражного рішення Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма від 25 липня 2016 року у справі № V2016/065, тому

колегія суддів вважає, що визнання та надання дозволу на виконання цього арбітражного рішення суперечитиме публічному порядку України, зважаючи на необхідність захисту екологічної та економічної безпеки держави Україна.

Щодо того, що фактичним набувачем виплат, за арбітражним рішенням буде російська компанія, яка знаходиться в санкційному списку і має пряме відношення до гібридної війни Російської федерації проти України.

Верховний Суд встановив, що Компанія Ostchem Holding Limited має заборгованість перед АТ «Газпромбанк» і передала цьому товариству свої права за низкою договорів поставки.

В свою чергу, АТ «Газпромбанк» є юридичною особою, яка зареєстрована у Російській Федерації та внесена до списку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Указів Президента України від 16 вересня 2015 року № 549/2015, від 17 жовтня 2016 року № 467/2016, від 15 травня 2017 року № 133/2017, від 14 травня 2018 року № 126/2018, від 21 червня 2018 року № 176/2018.

Тому твердження ПАТ «Одеський припортовий завод» і Фонду державного майна України про те, що фактичним набувачем виплат, вимог та доходів в результаті примусового виконання на території України Арбітражного рішення від 25 липня 2016 року буде АТ «Газпромбанк», юридична особа Російської Федерації, заслуговує на увагу і є одним із аргументів щодо порушення публічного порядку визнанням та виконанням цього арбітражного рішення.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 8 квітня 2021 року у справі № 824/53/19
(Вирішення питання відстрочки виконання арбітражного рішення не входить до повноважень суду, який розглядає питання визнання та надання дозволу на виконання такого арбітражного рішення)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 квітня 2021 року, розглянуто апеляційну скаргу «Selskab 1 Af. 27. Marts 2019 Аps» на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі за заявою ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс» про відстрочення виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 19 березня 2019 року у справі № 116/2018.

У липні 2020 року ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс» звернулось до суду із заявою про відстрочення виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 19 березня 2019 року у справі № 116/2018.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 19 вересня 2019 року у справі № 116/2018 було відстрочено строком на три місяці. Верховний Суд при перегляді в апеляційному порядку скасував ухвалу апеляційного суду, зазначивши наступне.

Ані норми закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ані положення Глави 3 Розділу ІХ ЦПК України «Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу» не передбачають повноваження суду, який розглядає заяву про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, вирішувати питання щодо відстрочення виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.

Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України та статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», відстрочити або розстрочити виконання рішення може суд, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Разом з тим, Київський апеляційний суд, який розглядав справу № 824/53/19 за заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 19 березня 2019 року, не є судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, оскільки ним, враховуючи предметну та територіальну юрисдикцію, були реалізовані лише контрольні повноваження, сутність яких зводиться до перевірки дотримання встановленої процедури розгляду справи міжнародним комерційним арбітражем, без вирішення наявного між сторонами спору по суті. Відповідно, до його повноважень не віднесено вирішення питання щодо надання відстрочки на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 19 березня 2019 року.

Аналогічний висновок був викладений також у Поставові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 квітня 2021 року у справі № 824/141/2020 (детальніше).

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18
(Включення до міжурядової угоди арбітражного застереження та положення про остаточність і обов'язковість для обох сторін арбітражного рішення є ipso facto відмовою від імунітету держави)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2019 року розглянуто апеляційні скарги Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та інших на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Істейт» та інших до Російської Федерації про стягнення сум з боржника – Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, як компенсації за відповідне нерухоме майно.

В апеляційних скаргах на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05.09.2018 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25.09.2018 р. АТ «ВТБ Банк» та інші просили скасувати вищезгадані ухвали з огляду, зокрема, на державний імунітет Російської Федерації.

Верховний Суд у залишив апеляційні скарги без розгляду і зазначив наступне.

Імунітет держави – це її право, а не обов'язок. Відповідно до міжнародних правових актів і практики їх застосування переважною більшістю держав, відмова держави від імунітету може відбуватися в один із таких способів: на підставі міжнародного договору за участю держави; шляхом включення до контракту положення про відмову від імунітета (положення про передачу спору, у разі його виникнення, до відповідного юрисдикційного органу); шляхом проголошення відповідної заяви – вже після відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 9 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27 листопада 1998 року, ратифікованої Законом України від 15 грудня 1999 року No 1302-XIV, «будь-який спір між однією з Договірних Сторін і інвестором іншої Договірної Сторони, що виникає в зв'язку з інвестиціями, включаючи спори, що стосуються розміру, умов або порядку виплати платежів, передбаченого в статті 7 цієї Угоди, буде предметом письмового повідомлення, супроводжуваного докладними коментарями, які інвестор направить Договірній Стороні, що бере участь у спорі. Сторони в спорі будуть намагатися врегулювати такий спір по можливості шляхом переговорів. Якщо в такий спосіб спір не буде вирішено протягом шести місяців із дати письмового повідомлення, згаданого в пункті 1 цієї статті, він буде переданий на розгляд у: а) компетентний суд або арбітраж Договірної Сторони, на території якої здійснені інвестиції; б) Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати; в) арбітражний суд ad hoc відповідно до Арбітражного регламенту Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Арбітражне рішення буде остаточним і обов'язковим для обох сторін спору. Кожна з Договірних Сторін зобов'язується призвести таке рішення до виконання у відповідності зі своїм законодавством».

Отже, включаючи до Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27 листопада 1998 року арбітражне застереження та передбачаючи в ній остаточність і обов'язковість для обох сторін арбітражного рішення, ухваленого за результатами будь-якого спору, який випливає з цієї Угоди, боржник – Російська Федерація ipso facto надала згоду на відмову від видів імунітету держави, передбачених статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» та Конвенцією ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року: а) імунітету від пред'явлення позову до іноземної держави, б) імунітету від попереднього забезпечення позову, в) імунітету від примусового виконання судового рішення.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 824/178/19
(Визнання та виконання рішення Надзвичайного арбітра від 28 серпня 2019 року суперечить публічному порядку України)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2021 року, розглянуто апеляційну скаргу Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року, у справі за заявою Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» про визнання і надання дозволу на виконання рішення Надзвичайного арбітра Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма від 28 серпня 2019 року у справі № 2019/113 за заявою Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» до держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, про вжиття забезпечувальних заходів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2020 року у задоволенні заяви ВЕБ.РФ про визнання і надання дозволу на виконання рішення Надзвичайного арбітра Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма від 28 серпня 2019 року у справі №2019/113 за заявою ВЕБ.РФ до держави України, в особі Міністерства юстиції України, про вжиття забезпечувальних заходів відмовлено.

Верховний Суд частково погодився з висновками Київського апеляційного суду та задовольнив апеляційну скаргу частково, зазначивши наступне.

Щодо узгодження визнання та виконання рішення Надзвичайного арбітра від 28 серпня 2019 року з публічним порядком України

Верховний Суд зазначив, що Київський апеляційний суд, встановивши, що задоволення поданої ВЕБ.РФ заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення Надзвичайного арбітра від 28 серпня 2019 року фактично призведе до зупинення виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерланди) від 02 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36 за позовом ТОВ «Еверест Істейт» та інших проти Російської Федерації, дозвіл на виконання якого надано ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року в справі № 796/165/2018, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 25 січня 2019 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що визнання та виконання рішення Надзвичайного арбітра від 28 серпня 2019 року суперечить публічному порядку України.

Щодо юрисдикції надзвичайного арбітра

Апеляційний суд, відмовляючи у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення Надзвичайного арбітра від 28 серпня 2019 року, погодився із вказаними аргументами відповідача, вказавши, зокрема, що ДІУ не передбачала процедури призначення Надзвичайного арбітра, яка вперше була встановлено Арбітражним регламентом в редакції від 2010 року, на застосування якого держава Україна не давала згоди. Разом із тим апеляційний суд не врахував, що ДІУ та/або Закон України № 1302-XIV від 15 грудня 1999 року про її ратифікацію не містять застережень щодо застосування регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма в певній редакції, зокрема редакції на час підписання або ратифікації ДІУ.

Щодо дотримання процедури надзвичайного провадження

Розглядаючи заяву ВЕБ.РФ, Київський апеляційний суд також вказав на порушення процедури розгляду спору, з огляду на те, що держава Україна не мала достатньо часу щоб розгорнуто викласти свою позицію у справі з причин, які не залежали від неї і не могли бути усунені нею.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із тим, що за належною правовою процедурою держава Україна має право надати свої пояснення щодо порушеного питання до винесення рішення Надзвичайним арбітром та звертає увагу, що відповідач в арбітражному спорі зазначеним правом скористався, надавши Надзвичайному арбітру письмові пояснення на заяву ВЕБ.РФ

Крім того із рішення Надзвичайного арбітра вбачається, що за клопотанням держави Україна строк для надання нею відповіді на заяву ВЕБ.РФ продовжувався, що свідчить про дотримання Надзвичайним арбітром процедури надзвичайного провадження. Таким чином, висновок Київського апеляційного суду про позбавлення держави Україна можливості розгорнуто викласти свою позицію у справі є помилковим.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 910/13366/18
(Недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року розглянуто питання визнання недійсними договору та арбітражної угоди, укладеної у вигляді арбітражного застереження.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсною арбітражної угоди, укладеної у вигляді арбітражного застереження, що міститься в пункті 8.3 розділу 8 Договору, який укладений сторонами спору; визнання недійсним Договору та додатків до нього від 24.03.2016 №№ 1-4, від 07.11.2016 №№ 5-7.

Арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди.

Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу.

Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди.

Аналогічний висновок був викладений також у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року в справі № 920/241/19 (детальніше) та Поставові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2021 року у справі № 756/618/14-ц (детальніше).

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 824/100/19
(Тимчасова неможливість виконання рішення МКАС при ТПП РФ як такого, що суперечить публічному порядку України, дозволяє досягнути легітимну мету, оскільки під час існування конфлікту з державою-агресором унеможливлює фінансування підприємством оборонно-промислового комплексу України, яке має стратегічне значення для її безпеки, підсанкційної юридичної особи, що замовляє товари військового призначення та тим самим зміцнює оборонний комплекс держави-агресора на шкоду національній безпеці України)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року розглянуто апеляційну скаргу державної акціонерної холдингової компанії «Артем» на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року у справі за заявою акціонерного товариства «Авіа-Фед-Сервіс» про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року у справі за позовом акціонерного товариства «Авіа-Фед-Сервіс» (далі - АТ «Авіа-Фед-Сервіс») до державної акціонерної холдингової компанії «Артем» (далі - ДАХК «Артем») про стягнення заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року заяву АТ «Авіа-Фед-Сервіс» задоволено. Визнано і надано дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 12 січня 2018 року, в яке внесено зміни постановою Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від 16 серпня 2019 року, у справі за позовом АТ «Авіа-Фед-Сервіс» до ДАХК «Артем» про стягнення заборгованості.

Суд вважав, що Закон України «Про міжнародне приватне право» не регулює питання про виконання рішень міжнародних арбітражних судів, тому є безпідставним посилання боржника на частину другу статті 81 цього закону, яка забороняє визнавати та виконувати рішення іноземних судів щодо стягнення заборгованості з підприємств оборонно-промислового комплексу, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора.

Задовольняючи апеляційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що одним із нових аспектів публічного порядку в Україні є санкційне регулювання, яке з'явилось із прийняттям Закону України «Про санкції» внаслідок збройної агресії щодо України.

Верховний Суд вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на те, що Закон України «Про міжнародне приватне право» не застосовується до правовідносин з приводу виконання рішень міжнародних арбітражних судів, оскільки розділ XIII цього закону «Визнання та виконання рішень іноземних судів», який регулює порядок поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України та його виконання, стосується також і рішень іноземних арбітражів, про що прямо зазначено у частині першій статті 81 вказаного закону. Рішення іноземних арбітражів, які, серед інших, визначені у статті 81 цього Закону, можуть бути визнані та виконані в Україні у порядку, встановленому законом України (стаття 82 Закону України «Про міжнародне приватне права», глава 3 розділу ІХ ЦПК України).

АТ «Авіа-Фед-Сервіс є юридичною особою, зареєстрованою у Російській Федерації та внесеною до списку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) відповідно до пункту 746 додатку № 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом Президента України від 14 травня 2018 року № 126 і залишеного щодо стягувача без змін згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 21 червня 2018 року «Про застосовування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 21 червня 2018 року №176/2018.

Зокрема, до АТ «Авіа-Фед-Сервіс» строком на три роки застосовані такі види обмежувальних заходів відповідно до Закону України «Про санкції»: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; запобігання виведення капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов′язань.

Верховний Суд прийшов до висновку, що у випадку визнання та виконання рішення МКАС при ТПП РФ з державного підприємства, яке має стратегічне значення для оборони держави, відбудеться стягнення коштів на користь зареєстрованої у державі-агресорі юридичної особи, що замовляє товари військового призначення і права якої щодо її майна, торгівельної активності та фінансових зобов'язань на підставі Закону України «Про санкції» є тимчасово обмеженими з огляду на потребу України в захисті інтересів суспільства та держави від загроз національній безпеці, зокрема, безпеці людей, які проживають на території України.

При цьому суд виходить з того, що застосування строкових спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів по відношенню до АТ «Авіа-Фед Сервіс» на підставі Закону України «Про санкції» свідчить про те, що дії цієї особи створюють зазначені вище загрози, внаслідок чого виконання рішення МКАС при ТПП РФ порушуватиме правила України про публічний порядок, а саме фундаментальні політичні інтереси держави у забезпеченні національної безпеки, у тому числі безпеці людей, які проживають на її території.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018
(Відсутність відомостей щодо вартості майна боржника є підставою для відмови у задоволенні вимог про накладення арешту на усе його майно)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2019 року розглянуто апеляційну скаргу International Transit S.A.L. (Offshore) на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 січня 2019 року про зупинення провадження у справі за заявою International Transit S.A.L. (Offshore) про визнання і надання дозволу на виконання рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма від 19 вересня 2018 року у справі № V2017/176 за позовом International Transit S.A.L. (Offshore) до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат», Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» про стягнення коштів.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції (діючи як суд першої інстанції) виходив з того, що заявник просив накласти арешт на усе рухоме та нерухоме майно та грошові кошти, які обліковуються на рахунках боржників, не зазначивши при цьому, на яке конкретне майно, необхідно накласти арешт.

Верховний Суд залишив ухвалу Київського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року без змін, зазначивши наступне.

Відсутність даних щодо майна боржників та його вартості позбавляє суд можливості з'ясувати питання співмірності забезпечення позову із заявленими вимогами, а також виключити можливість порушення прав та інтересів інших осіб.

При цьому Верховним Судом враховано, що судове рішення, як найвищий акт правосуддя, повинно бути виконуваним, оскільки виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на справедливий суд. А застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на все майно боржників при відсутності відомостей про вартість такого майна – є невиконуваним.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 6 лютого 2019 у справі № 761/5425/16-ц
(Якщо сторона під час арбітражного розгляду не посилалася на дефекти складу арбітражного суду, а отримавши невигідне для себе рішення, використала притримані підстави для судового оскарження арбітражного рішення, це не є підставою для скасування арбітражного рішення)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року розглянуто касаційну скаргу Нусід Сербія д.о.о. (Nussed Serbia d.o.o.) на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року, у справі за позовом Нусід Сербія д.о.о. (Nussed Serbia d.o.o.) до ПАТ «Компанія «Райз» про стягнення грошових коштів, за заявою ПАТ «Компанія «Райз» про скасування арбітражного рішення МКАС при ТПП України від 12 листопада 2015 року.

Оскаржуваними судовими рішеннями було скасовано рішення МКАС при ТПП України від 12 листопада 2015 року через те, що склад арбітражного суду не відповідав угоді сторін (два арбітри) і сторони не узгоджували іншого порядку розгляду спорів.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Пунктами 9.1, 9.3 статті 9 договору купівлі-продажу від 03 січня 2013 року NoUA-01-1/01-2013, укладеного між ПАТ «Компанія «Райз» та Nuseed Serbia d.o.o., передбачено, що засідання МКАС при ТПП України, який має компетенцію на вирішення спорів між сторонами, повинні проводитись відповідно з його Регламентом двома арбітрами, на підставі тексту цього контракту.

Постановою від 09 липня 2015 року про внесення змін до постанови від 30 березня 2015 року про прийняття справи АСNo218у/2015 до провадження МКАС при ТПП України було визначено, що справа буде розглядатись одноособовим арбітром, якого призначили і позивач, і відповідач.

Відсутність заперечень ПАТ «Компанія «Райз» щодо складу арбітражного суду під час арбітражного провадження свідчить, що відповідач погодився на компетенцію саме одноособового складу МКАС при ТПП України для розгляду спору, який виник між сторонами.

Процесуальна поведінка ПАТ «Компанія «Райз», яке реалізувало своє право на призначення арбітра, висловлювало заперечення по суті спору під час арбітражного провадження, однак не посилалось на дефекти складу арбітражного суду, а отримавши за результатами арбітражного розгляду невигідне для себе рішення, використало притримані підстави для оскарження у державному суді рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, містить ознаки зловживання правом та не відповідає принципу добросовісності.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 796/124/2018
(Суд загальної юрисдикції не має аналізувати правильність застосування МКАС норм матеріального права при вирішенні спору та переглядати спір по суті)

11 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бегарат Фертрібс-унд Сервіс ГмбХ» (Федеративна Республіка Німеччина) на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2018 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегарат Фертрібс-унд Сервіс ГмбХ» про скасування рішення МКАС при ТПП України від 15 лютого 2018 року.

Оскаржуваною ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2018 року в задоволенні заяви відмовлено. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оспорюване рішення МКАС при ТПП України від 15 лютого 2018 року не суперечить публічному порядку України, і судом не встановлено, а заявником не наведено обставин, які можуть бути підставами для задоволення заяви про скасування цього рішення у відповідності до вимог ЦПК України та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Верховний Суд погодився з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо суд визначить, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

Аналогічне положення містить частина друга статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі.

За таких обставин, суд загальної юрисдикції не має правових підстав аналізувати правильність застосування МКАС норм матеріального права України при вирішенні спору та переглядати спір по суті.

Рішенням арбітражного суду від 15 лютого 2018 року з ТОВ «БЕГАРАТ Фертрібсунд Сервіс ГмбХ» було стягнуто суму грошових коштів за поставку товару, який за своїми технічними характеристиками не відповідав технічній специфікації, про яку сторони домовились укладаючи контракт, і обставини, встановлені цим рішенням, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ держави, рішення не спрямоване на порушення публічного порядку, а тому не є таким, що порушує публічний порядок.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюване рішення арбітражного суду не виходить за межі контракту та не суперечить публічному порядку України, а суд загальної юрисдикції не має правових підстав аналізувати правильність застосування МКАС норм матеріального права України при вирішенні спору та переглядати спір по суті.

Аналогічний висновок був викладений також у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року в справі № 761/41709/17 (детальніше).

Детальніше

Постанова Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 524/722/16-ц
(Визнання арбітражного рішення щодо стягнення заборгованості у іноземній валюті не суперечить публічному порядку України)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року розглянуто касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області за клопотанням компанії «Inexim Company LTD» (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії) про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення МКАС при ТПП України від 26 листопада 2015 року у справі про стягнення з Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» на користь компанії авансового платежу та арбітражного збору.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення арбітражного суду суперечить публічному порядку України, оскільки передбачає стягнення коштів в іноземній валюті, всупереч вимогам закону щодо порядку проведення грошових розрахунків на території України в іноземній валюті.

За результатами розгляду Верховний Суд визначив, що стягнення заборгованості в іноземній валюті не суперечить публічному порядку України, оскільки національне законодавство допускає визначення такої валюти з переведенням її в національну за курсом, установленим НБУ на час розгляду клопотання судом першої інстанції.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 24 вересня 2018 року у справі № 785/1018/18
(Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову у справі, яку розглядає МКАС, суду необхідно пересвідчитись, що між сторонами дійсно існує спір, який розглядається в міжнародному комерційному арбітражі, та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2018 року розглянуто апеляційні скарги компанії «Елан Софт ЛПП» (Elan Soft LPP) (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії) та фермерського господарства «Дінекс-Агро» (Україна) на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2018 року про забезпечення позову.

Апеляційний суд Одеської області, діючи як суд першої інстанції, встановив, що зміст поданої до Арбітражу GAFTA позовної заяви «Софткоммодітіс Трейдінг Компані СА» свідчить про те, що позивач просив стягнути з відповідача на його користь збитки в сумі 425 750,00 доларів США.

Відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України за заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 150 ЦПК України серед видів забезпечення позову передбачено накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також заборона вчиняти певні дії.

Визначаючи вид забезпечення позову, апеляційний суд врахував положення частини другої статті 150 ЦПК України та вжив два види забезпечення позову, які передбачені частиною першої цієї статті: накладення арешту на майно у вигляді пшениці та заборона ТОВ Фірмі «Давос» і ДП «Морський торгівельний порт «Усть-Дунайськ» вчиняти дії, направлені на передачу чи вивантаження цього майна.

Апеляційний суд з'ясував обсяг позовних вимог компанії «Софткоммодітіс Трейдінг Компані СА» та дійшов правильного висновку про співмірність виду забезпечення позову із пред'явленими позовними вимогами.

Разом із тим апеляційний суд, застосувавши зустрічне забезпечення у вигляді поруки, гарантував компанії «Елан Софт ЛПП» (Elan Soft LPP) реальну можливість захистити свої права у випадку, якщо вжиті заходи забезпечення позову виявляться необґрунтованими.

У зв'язку з викладеним апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Однак, призначивши заяву про забезпечення позову до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін, апеляційний суд Одеської області розглянув цю заяву без участі особи, щодо якої застосовувалися заходи забезпечення позову, компанії «Елан Софт ЛПП» (Elan Soft LPP), та особи, якої може стосуватися заява, ТОВ Фірма «Давос».

Зазначені порушення апеляційного суду усунув Верховний Суд під час перегляду ухвали про забезпечення позову в апеляційному порядку шляхом належного повідомлення всіх учасників про дату, час та місце розгляду справи, а також надання їм можливості ознайомитися з доводами апеляційних скарг, подати на них заперечення, усні та письмові пояснення по суті заяви.

Враховуючи наведене, встановивши, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, та дійшовши до висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів апеляційні скарги залишила без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 761/46285/16-ц
(Та обставина, що стягувач є компанією, яка зареєстрована у Російській Федерації, яка визнана в Україні державою-агресором, не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про визнання та надання дозволу на виконання в Україні рішення МКАС)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року розглянуто касаційну скаргу Акціонерного товариства «Авіа-ФЕД-Сервіс» (далі – АТ «Авіа-ФЕД-Сервіс») (Російська Федерація) на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року за клопотанням АТ «Авіа-ФЕД-Сервіс» про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 03 жовтня 2016 року у справі № 300/2015 за позовом АТ «Авіа-ФЕД-Сервіс» до Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» (Україна) про стягнення коштів.

Оскаржуваними судовими рішеннями у задоволенні клопотання про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду на території України відмовлено.

Суди виходили із того, що примусове виконання рішення МКАС при ТПП РФ від 03 жовтня 2016 року буде суперечити публічному порядку України в частині провадження та дотримання режиму санкцій проти окремих компаній оборонного комплексу Російської Федерації та щодо оборонного сектору країни-агресора.

Скасовуючи оскаржувані ухвали та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що необґрунтована відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення МКАС є свого роду блокуванням рішення і буде носити характер штучного нормативного бар'єру, який з точки зору міжнародного права є абсолютно недопустимим. Це блокування не тільки не відповідатиме цілям міжнародного арбітражу, але й буде порушувати законні права, які це арбітражне рішення може фактично надавати стягувачу в інших країнах.

Відмова у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання на території України арбітражного рішення порушуватиме частину першу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становитиме втручання у право власності стягувача на присуджені грошові кошти (рішення ЄСПЛ у справі «Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece» від 09 грудня 1994 року).

Застереження про публічний порядок у загальному вигляді сформульоване у міжнародних конвенціях. Зокрема, у статті 6 Конвенції ООН про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів, від 15 червня 1955 року встановлено, що в кожній договірній державі застосування права, визначеного цією Конвенцією, може бути виключено з мотивів публічного порядку. Таке ж правило встановлене у статті 18 цієї Конвенції ООН у редакції від 22 грудня 1986 року.

Таким чином, головним завданням застереження про публічний порядок у міжнародному праві є вирішення колізій різних країн.

Об'єктом застереження про публічний порядок є міжнародні приватноправові відносини, а предметом - незастосування іноземного права, яке обране для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом, якщо його застосування порушує публічний порядок держави. У цьому разі застереження про публічний порядок врегульовує самостійну сферу суспільних відносин, яка не залежить від сфери міждержавних відносин.

Враховуючи вищенаведене, посилання на порушення публічного порядку може мати місце тільки у випадках, коли виконання іноземного арбітражного рішення є несумісним з основами правопорядку держави.

Суди попередніх інстанцій невірно визначили обов'язкового дослідження у цій справі. Зокрема, за змістом правила частини другої статті V Нью-Йоркської конвенції перешкодою для задоволення відповідного клопотання наявні обставини, коли саме таке визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення арбітражу суперечитиме публічному порядку.

Арбітражне рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям, оскільки це рішення ухвалено виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, і поширює свою дію тільки на боржника.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16
(Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди)

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2018 року розглянуто питання дійсності арбітражного застереження, викладеного сторонами у пункті 9.2 контракту від 01 червня 2010 року № 01/06/2010.

Суди попередніх інстанцій, вказали на неможливість виконання вказаного арбітражного застереження. У російськомовному варіанті контракту компетентним органом зазначено Международный коммерческий арбитражный суд, а в англомовному - Arbitration Court of International Commerce and Industry, що в перекладі на українську мову означає «Арбітражний суд Міжнародної торгово-промислової». Найменування цих органів не є тотожними. Місце арбітражу також не зазначено. Оскільки обидва варіанти тексту є ідентичними та мають однакову юридичну силу (пункт 10.7. контракту), суди попередніх інстанцій указали на неможливість установлення наміру сторін щодо арбітражного механізму вирішення спору та компетентного органу для його вирішення, тобто Ризького міжнародного комерційного арбітражу, або Арбітражного суду Латвійської Торгово-промислової палати, або Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Оскільки викладені в указаному контракті англомовна й російськомовна редакції назви компетентного органу не збігаються з будь-якою офіційною назвою міжнародного арбітражного суду будь-якої країни, суди зазначили про відсутність визначення у контракті будь-якої арбітражної установи, що має право розглядати цей спір, і про неможливість виконання арбітражного застереження, внаслідок чого спір підлягає вирішенню господарським судом.

Судді Великої Палати Верховного Суду зазначили, що суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв'язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16, шляхом його уточнення (доповнення) такими висновками:

- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;

- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;

- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов'язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Даний висновок був підтриманий та деталізований у Постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 766/19814/17. Так, у справі в англомовній версії контракту зазначалася арбітражна інституція, а в україномовній – ні. Все ж, Суд прийшов до висновку, що не чітке визначення установи, яка буде здійснювати арбітражний розгляд справи, не є тією обставиною, за якою у задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу слід відмовити, оскільки суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу (детальніше).

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 519/15/17
(Суд зобов'язаний ex officio згідно з природою власних повноважень та його правовим статусом у державі, перевірити за власною ініціативою та в обов'язковому порядку дотримання публічного порядку в кожному випадку та надати оцінку арбітрабельності спору, вирішеного міжнародним арбітражем)

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року розглянуто у порядку письмового провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (далі - ПАТ «ОПЗ») та Фонду державного майна України на ухвалу Южного міського суду Одеської області від 06 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2017 року.

Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 06 березня 2017 року клопотання представника Остхем Холдинг Лімітед про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2017 року відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «ОПЗ», до якої приєднався Фонд державного майна України, ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд, зазначивши наступне.

Підстави, наведені в пункті 2 статті V Нью-Йоркської конвенції, охороняють публічні інтереси держави, в якій подано клопотання про примусове виконання, та, відповідно, суди вправі використовувати їх ex officio, тобто в силу власних зобов'язань суду держави, після подання заяви про визнання й звернення до виконання арбітражного рішення.

Тобто суд держави, в якій подане таке клопотання, зобов'язаний ex officio, згідно з природою власних повноважень та його правовим статусом у державі, перевірити за власною ініціативою та в обов'язковому порядку дотримання публічного порядку в кожному випадку, незалежно від того, чи посилається сторона, яка заперечує проти визнання та звернення до виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, на предмет існування названих перешкод для такого звернення і його задоволення судом.

Відповідно до змісту та правової природи правила частини другої статті V Нью-Йоркської конвенції суд, що здійснює розгляд такого клопотання, зобов'язаний ex officio з'ясувати питання арбітрабельності спору, тобто вирішити, чи може бути об'єкт спору предметом арбітражного розгляду за законами країни, в якій заявлено прохання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного арбітражу.

Отже, обов'язковим елементом одночасно зі з'ясуванням дотримання публічного порядку є надання оцінки арбітрабельності спору, вирішеного міжнародним арбітражем. Під час вирішення питання про визнання рішення іноземного суду та надання дозволу на його виконання на території України суди мають встановити арбітрабельність спорів за законодавством України, тобто можливість передання спору на розгляд арбітражу/третейському суду, відсутність будь-яких перешкод цьому. Такі правила передбачені й підпунктом (а) пункту 2 статті V Нью-Йоркської конвенції. Оцінюючи, чи є спір арбітрабельним, необхідно враховувати суб'єктний склад учасників спору та предмет спору.

Детальніше
Постанова Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 759/16206/14-ц
(Якщо в рішенні міжнародного комерційного арбітражу передбачена сплата відсотків та (або) пеня, які нараховуються відповідно до умов, вказаних в рішенні міжнародного арбітражу, суд вказує в своїй ухвалі про визнання та надання дозволу на виконання такого рішення про нарахування таких відсотків та (або) пені до моменту виконання рішення з урахуванням чинного законодавства, що регулює таке нарахування)

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року розглянуто клопотання компанії «NIBULON SA» (далі також - стягувач) про надання дозволу на примусове виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (далі також - боржник) на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2017 року.

Ця справа розглядалася національними судами неодноразово, зокрема, стосовно того, чи може делегуватись виконавцю повноваження донараховувати відсотки з сум, визначених рішенням міжнародного комерційного арбітражу, і чи не є це порушенням публічного порядку України. Вказане питання Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав виключною правовою проблемою, що потребує вирішення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що чинний ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року закріпив повноваження виконавця щодо нарахування відсотків та (або) пені до моменту виконання рішення.

Зокрема, згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 479 ЦПК України, якщо в рішенні міжнародного комерційного арбітражу передбачена сплата відсотків та (або) пеня, які нараховуються відповідно до умов, вказаних в рішенні міжнародного арбітражу, суд вказує в своїй ухвалі про визнання та надання дозволу на виконання такого рішення про нарахування таких відсотків та (або) пені до моменту виконання рішення з урахуванням чинного законодавства, що регулює таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який (яка) здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого (якої) можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу (вводиться в дію з 1 січня 2019 року відповідно до пункту 2 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України).

Отже, законодавець визначив напрямок розвитку вказаних правовідносин щодо виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу в частині нарахування виконавцем відсотків та (або) пені відповідно до умов, вказаних у такому рішенні.

Детальніше
КОНТАКТИ
У разі виникнення будь-яких запитань, будь ласка, скористайтесь формою нижче
Музейний провулок, 10
Київ 01001, Україна

Телефон
+380 44 499 6000
+380 44 389 5000
Sayenko Kharenko. Всі права застережено (с) 2021